Критика Дональда Трампа за його роль у світовій кризі навколо Ірану не враховує глибших структурних причин, які лежать в основі американської зовнішньої політики, вважають автори листів, опублікованих у The Guardian.
Саймон Тісдалл у своїй статті від 18 липня назвав Трампа «зброєю масового знищення в одній особі» і звинуватив його у безвідповідальності. Проте, як зауважує Девід Ітон із Сандерленда, зосередження уваги лише на особистих рисах президента ризикує спотворити суть проблеми. Він наголошує, що військові інтервенції в Близькому Сході були характерними для багатьох американських адміністрацій, як республіканських, так і демократичних. За його словами, стратегічне значення Ормузької протоки не залежить від одного президента, а від глобального економічного устрою, що базується на безпеці енергопостачання і військовій силі для її забезпечення.
Блейн Стоутард із Лондона додає, що нинішні дії Трампа є продовженням історії американських воєн, які почалися після Першої світової війни. Він перелічує «війни за нафту, проти комунізму, наркотиків, тероризму та ісламу», які, на його думку, не досягли своїх цілей і лише посилили зарозумілість і агресивність американської зовнішньої політики. Стоутард вважає Трампа не відхиленням від норми, а більш відвертим проявом усталених тенденцій.
Гарві Гілберт із Мілтон-Кейнса погоджується з критикою Трампа, але звертає увагу на те, що питання «хто зупинить Дональда Трампа?» залишається відкритим. Він вказує на слабкість демократів і можливі маніпуляції Трампа з результатами виборів, а також сподівається на реакцію Республіканської партії, де, за його словами, починають з’являтися сили, здатні стримати президента. Проте, на думку Гілберта, це лише початок, і до виборів Трамп може завдати ще значної шкоди, а можливе наступництво Марко Рубіо викликає у нього занепокоєння.
Таким чином, листи підкреслюють, що криза навколо Ірану і роль Трампа у ній — це не просто питання особистих якостей президента, а прояв системних проблем американської політики, які існують уже багато десятиліть.