Після смерті фінансиста і сексуального злочинця Джеффрі Епштейна у 2019 році, жінка на ім’я Аня (ім’я змінене) втратила дім у Нью-Йорку, коли брат Епштейна, Марк, повідомив їй про необхідність виїхати з квартири, де вона жила роками. Ця квартира на Східній 66-й вулиці Манхеттена була однією з кількох, які Епштейн використовував для утримання жінок, яких він зловживав.
Аня розповіла BBC про своє життя як однієї з «асистенток» Епштейна — групи приблизно з десятка жінок, які жили в його помешканнях, працювали на нього цілодобово і регулярно зазнавали сексуального насильства. За її словами, Епштейн залучав їх обманом і порожніми обіцянками роботи, а потім жорстко контролював майже всі аспекти їхнього життя.
Він керував їхніми фінансами, диктував, з ким вони можуть спілкуватися, психологічно принижував і постійно контролював їхні тіла. Аня також заявила, що Епштейн змусив її зробити непотрібну, спотворювальну операцію. Вона описала цей контроль як менш очевидний, ніж фізичне ув’язнення, але не менш реальний: "Тебе не прикували до дверей чи не замикали в підвалі. Ланцюги були менш помітні, але вони були".
Схожі свідчення надала Сара Келлен, колишня асистентка Епштейна, яка цього року розповіла Комітету з нагляду Палати представників США, що він подавав себе як рятівника, але насправді руйнував їхню здатність приймати власні рішення і робив їх залежними від себе: "Він дуже добре знищував твою здатність приймати власні рішення і мати автономію. І це робило тебе все більш залежною від нього".
Клінічна психологиня Тара Квінн-Сірілло, яка працює з жертвами примусового контролю, наголошує, що подібне маніпулювання можливе не лише з дітьми, а й з дорослими. "Тебе можуть виховувати як дорослу людину", — каже вона, додаючи, що вразливість до такого контролю існує.
Марк Епштейн заперечує, що знав про злочини свого брата.
Інформація надана BBC.