Марія Заньковецька, одна з найвизначніших акторок українського театру, у 1886 році відмовилася перейти до імператорського театру в Російській імперії, зберігши вірність українській сцені. Її ім’я сьогодні носить Національний академічний український драматичний театр у Львові.

Народжена 4 серпня 1854 року в селі Заньки на Чернігівщині, Марія Костянтинівна Адасовська походила зі збіднілої дворянської родини. Вона мріяла про оперну кар’єру, навчалася вокалу у Гельсінкі та отримала запрошення до Гельсінської опери. Однак доля звела її з Миколою Садовським, одним із засновників українського професійного театру, і вона обрала драматичну сцену.

27 жовтня 1882 року Заньковецька дебютувала в ролі Наталки з «Наталки Полтавки» в трупі Марка Кропивницького. Її гра відзначалася природністю і глибиною, що викликало сильні емоції у глядачів і критиків. Іван Карпенко-Карий плакав у залі, побачивши її виконання, а Петро Чайковський виніс їй лавровий вінок із написом "Безсмертній од смертного". Костянтин Станіславський називав її майстерність "потрясаючою силою".

У 1886 році трупа Кропивницького гастролювала в Петербурзі та Москві, де вистави йшли з аншлагом, незважаючи на офіційну заборону української мови. На одній із вистав був присутній імператор Олександр III, який пропонував Заньковецькій перейти до імператорського театру з високою зарплатою і розкішним життям. Вона відмовила, заявивши: "Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр, аби прийняти вашу пропозицію".

Особисте життя акторки було складним. Через ревнощі чоловіка вона втратила дитину. Після 12 років шлюбу Марія подала на розлучення, взявши провину на себе, що заборонило їй повторно одружуватися. Вона довго жила у партнерстві з Миколою Садовським, з яким мала непрості стосунки, але виховувала його сина від іншого зв’язку як свого. У 1909 році Заньковецька розійшлася з театром Садовського.

Її сценічний псевдонім походить від назви рідного села Заньки. Публіка обожнювала її настільки, що після однієї вистави глядачі власноруч довезли її до вокзалу, випрягши коней із коляски. Для неї писали п’єси Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Панас Мирний, Борис Грінченко. Леся Українка хотіла бачити Заньковецьку у головній ролі своєї драми "Блакитна троянда".

У 1923 році Марія Заньковецька стала першою Народною артисткою Української РСР. Померла вона 4 жовтня 1934 року в Києві, залишаючись пов’язаною з театром майже до останніх днів. Її ім’я й досі є символом українського театру і культурної ідентичності нації, а театр у Львові носить її ім’я, вшановуючи спадщину акторки, яка довела, що українська мова і культура можуть викликати сльози навіть у залі, де сидить імператор.