Українські козаки XVII століття здобули стратегічне і оперативне панування на Чорному морі, що підтверджують численні історичні свідчення. Французький посол у Стамбулі граф де Сезі у 1625 році називав козаків "хозяевами Чорного моря", а шведський посол Жак Руссель у 1631 році звертався до них як до "властелинів Дніпра і Чорного моря".

Запорожці в 1620-х роках були справжнім "бичем Турецької великої держави", як писав француз Мішель Бодьє, і доводили, що Чорне море є ареною їхніх перемог. Історики XVIII–XIX століть визнавали, що в 1614 і 1625 роках козаки ставали "учинялись обладателями" Чорного моря, обмежуючи свободу плавання турецьких суден. Пантелеймон Куліш писав, що навігація між Лиманом і Босфором перейшла у руки нових варягів — запорожців.

За оцінками істориків XX століття, зокрема Дмитра Наливайка, у період 1614–1634 років козаки фактично панували на Чорному морі, а турки були безсилі захистити свої володіння. Стратегічне панування на Азовському морі у 1637–1641 роках належало Війську Донському і його флоту, а оперативне панування запорожці і донці здобували у багатьох морських кампаніях 1610–1630-х і 1650-х років.

Козацькі флотилії успішно протистояли важкоозброєним турецьким галерам, але головною метою залишалися турецькі та татарські міста на узбережжі. Після набігів козаки мусили прориватися крізь турецькі та татарські засади, повертаючись на Січ. Француз Гійом де Боплан відзначав, що "рідко коли повертається половина команди, зате привозять багату здобич".

У серпні 1620 року граф де Сезі повідомляв: "Козаки з 150 човнами опустошують усе узбережжя Чорного моря, пограбували і повністю спалили Варну". Ці події відображалися в українських народних думах і піснях. 17 червня 1621 року козаки з’явилися під стінами Стамбула, викликавши паніку в місті, де на Босфорі було лише три галери. Турецька ескадра з 40 суден, спробувавши наздогнати козаків, уникла бою і повернулася назад.

У 1623 і 1624 роках запорожці знову нападали на околиці Стамбула, стояли у Босфорі, грозячи столиці Османської імперії. Англійський посол Т. Роу описував, як козаки, незважаючи на несприятливий вітер, сміливо стояли в очікуванні бою, змусивши Халіль-пашу збирати всі наявні судна для оборони.

Після поразки турків під Хотином восени 1621 року, де вирішальну роль відіграли саме козаки під проводом гетьмана Петра Сагайдачного, активність запорожців поступово зменшилася під час воєн Богдана Хмельницького і Руїни. В цей час провідну роль у морських походах перейняли донські козаки.

Запорожці знову вийшли в море за кошового Івана Сирка. У 1673 році султан Мухаммед IV, виснажений козацькими нападами, надіслав їм листа з проханням здатися, що свідчить про визнання їхньої сили. Відповідь кошового Івана Сирка стала відомою як знамените козацьке послання султану.

Існує проект договору між Туреччиною і запорожцями, де султан дозволяє козацьким судам заходити у всі турецькі порти Чорного та Егейського морів і вільно проходити через Босфор і Дарданелли. Це означає, що вже в XVII столітті запорожці здобули те, що Росія здобувала століттями.

Запорозька піхота не поступалася яничарам і навіть іспанській піхоті того часу, а їхня кавалерія була не гіршою за польських "крилатих гусар", чиї атаки розгромили турків під Віднем.