На 17-му Одеському міжнародному кінофестивалі новий фільм Валентина Васяновича «За перемогу!» став тріумфатором, здобувши одразу кілька престижних відзнак, зокрема головний приз Національної конкурсної програми — «Золотий Дюк» за найкращий український ігровий повнометражний фільм, диплом FIPRESCI від Міжнародної федерації кінопреси та спеціальну нагороду від Megogo.

Як повідомляє видання, стрічка отримала також грошову премію у розмірі 75 тисяч гривень. Визнання фільму фахівцями та кінопресою засвідчило появу нового резонансного явища в сучасному українському кінематографі.

Валентин Васянович визначає жанр своєї роботи як «документальна антиутопія». Фільм переносить глядача у повоєнну Україну — події розгортаються «за рік після завершення війни». Головний герой, режисер Валентин, переживає розпад родинних зв’язків: його дружина з донькою вже три роки мешкають у Відні й не планують повертатися. Для героя переїзд означав би втрату професійної ідентичності, адже він не бачить себе поза Україною. Подібні драми переживають і його колеги, чиї родини розділила війна.

Васянович використовує прийом «фільм у фільмі»: режисер Валентин разом із друзями намагається зняти кіно без фінансування, а учасники знімальної групи грають самих себе. У стрічці з’являються Владлен Одуденко, Сергій Степанський, Михайло Любарський, Володимир Яценко. Автор іронічно документує, як творчість у стані екзистенційної кризи стає для героїв способом терапії та підтримки реальності.

«Ти маєш триматися від мене дистанційовано, ніби вчора посварилися. На моє місце сядеш тільки після того, як я піду», — таку інструкцію дає герой своєму синові у фільмі.

Особливу увагу у фільмі приділено темі чоловічої вразливості, розпаду традиційних родинних структур і формуванню нових спільнот підтримки. Васянович деконструює класичний образ маскулінності, показуючи чоловіче тіло у його крихкості та травмованості. У стрічці відображено ідеї квір-естетики, а також спроби героїв знайти нові моделі близькості та взаємопідтримки в умовах втрати й невизначеності.

Символічними стають сцени на даху, де відбуваються як конфлікти, так і моменти катарсису, а також епізоди, що іронічно поєднують трагізм і комізм. Звукова драматургія фільму побудована на принципі матеріальності: музика і звуки завжди присутні у кадрі, без закадрового супроводу, що підсилює документальну правду оповіді.

Фільм «За перемогу!» вже називають важливою подією для українського кіно, що фіксує травми та надії сучасного суспільства, проєктуючи їх у майбутнє.