Росія останнім часом посилила удари по українських автозаправних станціях, намагаючись завдати шкоди паливній інфраструктурі країни. Масовані атаки на АЗС почалися у квітні 2026 року й тривають досі, проте, як свідчать факти, ця тактика не дає Кремлю бажаного результату.

За даними галузевих експертів, російська паливна система переживає серйозну кризу: переробка на нафтопереробних заводах впала майже на 40 %, а транспортування — на п'яту частину. Росія намагається компенсувати це імпортом пального з Індії та Південної Кореї, а також використанням різноманітних присадок і добавок. Однак дефіцит бензину на російських заправках стає звичним явищем, особливо у великих містах.

У відповідь російське військово-політичне керівництво вирішило завдавати ударів по українських АЗС, щоб створити «дзеркальну» картинку знищеної інфраструктури для власної аудиторії. Оскільки українська паливна система децентралізована, удари по заправках стали для Росії зручним способом швидко отримати ефектну медійну картинку та підвищити економічний тиск на Україну.

На території України функціонує понад 6000 автозаправних станцій, з яких близько 350 вже були пошкоджені або знищені внаслідок російських атак — це приблизно 6 % ринку. Водночас близько 80 % станцій після обстрілів оперативно відновлюють роботу, а дефіциту пального в жодному регіоні України не зафіксовано. Основний об’єм пального зберігається під землею у захищених резервуарах, які практично неможливо знищити звичайними дронами чи уламками ракет.

«Усі заправки в Києві, пошкоджені внаслідок атак, уже відновили відпуск пального», — заявили в компанії «Укрнафта» 22 вересня.

Основними цілями російських ударів залишаються Харків, Запоріжжя, Херсон, логістичний коридор на південь і Київ. У столиці станом на середину вересня було пошкоджено 16 АЗС, але всі вони вже повернулися до роботи. Українські ремонтні бригади швидко відновлюють пошкоджені об’єкти, а захисні заходи — такі як габіони та бетонні укриття — підвищують стійкість інфраструктури.

Україна також відповідає ударами по паливній інфраструктурі ворога, зокрема в Бєлгородській області та на тимчасово окупованих територіях, але основна увага зосереджена на важливіших стратегічних цілях — російських НПЗ, хімічних заводах і військових базах.

Попри системний тиск, українська децентралізована система доставки пального залишається стійкою. Російська стратегія атак на АЗС не дозволяє їм досягти своїх головних цілей — зірвати логістику та створити дефіцит пального в Україні.