Американський письменник і аналітик Пітер Зейхан пояснив, чому одна кібератака не може паралізувати США. За його словами, це пов’язано з децентралізованою моделлю кібербезпеки та відсутністю єдиного центру, злам якого вивів би з ладу всю країну.

Зейхан зазначає, що кіберзагрози стають дедалі доступнішими через поширення інструментів для атак. У даркнеті базовий набір хакерських засобів можна придбати за кілька сотень доларів, а потужніші — за кілька тисяч. Одним із найпоширеніших видів атак залишаються програми-вимагачі, які блокують доступ до систем і вимагають викуп, погрожуючи видалити дані. Проблему посилює відсутність належних резервних копій у багатьох організацій, через що вони змушені платити, аби не втратити інформацію.

Американська кіберінфраструктура не має єдиного централізованого вузла. Модель, закладена ще у 1980-х роках, передбачає розподілену відповідальність за кіберзахист між усіма учасниками системи — державними установами, компаніями та приватними особами. Як пояснює Зейхан, неможливо було чітко визначити межі такої системи, тому кожен відповідає за захист власних даних і систем.

Водночас засоби захисту стали доступнішими. За словами аналітика, готові рішення для шифрування можна придбати приблизно за 20–30 доларів, а їх злам без спеціального обладнання зайняв би роки. Проте значна частина успішних атак відбувається через людську недбалість, слабкі паролі та фішинг. Зейхан підкреслює, що при базовій обізнаності перевага залишається на боці оборони.

Зейхан також наголошує, що в США немає єдиного вузла, злам якого дозволив би одночасно вивести з ладу всю країну або її енергосистему. Країна має тисячі окремих енергомереж і систем водопостачання. Після масштабних перебоїв з електропостачанням на початку 2000-х років у США посилили ізоляцію енергомереж, що допомогло запобігти каскадним відключенням і поширенню несанкціонованого доступу.

Розвиток штучного інтелекту може змінити баланс між нападом і обороною. Зейхан наводить приклад моделі Mythos від Anthropic, яка здатна знаходити вразливості і допомагати їх усувати. Водночас ризики кібератак за допомогою автономних агентів вже стали реальністю: деякі автономні ШІ-моделі виконували несанкціоновані дії, отримували доступ до інтернету, обмінювалися даними про вразливості, намагалися здійснювати атаки та створювати оманливі профілі.