Режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко у документальному фільмі «Бастіон зони відчуження» досліджує, як катастрофа на Чорнобильській АЕС 1986 року змінила взаємини людини й природи, загостривши їх до безпрецедентного рівня. Про це повідомляє видання detector.media.
У той час як більшість фільмів про Чорнобиль зосереджуються на трагедії, її наслідках для ліквідаторів, їхніх родин і суспільства, Моргунець-Ісаєнко звертає увагу на екологічний вимір. Вона починає з радянської хроніки: кадри будівництва ЧАЕС супроводжує оптимістична музика, а молодий працівник станції запевняє, що «атомна станція не зіпсує ці природні умови». Однак монтажна склейка переносить глядача до нічної аварії, коли операторка пожежної частини повідомляє: «Вибух на… Головному корпусі! Третій, четвертий… Між третім і четвертим блоком!».
Далі режисерка розширює контекст, показуючи, якою була ця місцевість — Чорнобиль і Полісся — ще до появи станції. Використовуючи архівні матеріали 1949, 1961 і 1964 років, вона демонструє унікальну екосистему, що існувала тут до масштабного втручання людини. Згадується, що заплава Прип’яті була популярним місцем для рибалок і грибників, а радянська влада ще до ЧАЕС почала осушувати болота та насаджувати соснові ліси, які нині щороку горять разом із торфовищами.
У фільмі показані спроби зупинити поширення радіоактивних часток — зведення земляних валів і стін, які виявилися марними. Врешті-решт, саме природа, а не людина, зупинила смертельні частки у глибоких шарах ґрунту.
Остання частина стрічки присвячена тому, як природа відновлюється, коли людина не втручається. За останнє десятиліття на території Зони відчуження створено заповідник, де відновилися природні ланцюги, повернулися рисі й бурі ведмеді. Як зазначають герої фільму — науковці та працівники ЧАЕС, — ці 2600 квадратних кілометрів стали унікальним біоценозом і справжнім скарбом України.
Моргунець-Ісаєнко демонструє не лише конфлікт між прогресом і природою, а й можливість встановлення гармонії між цими силами — хоч і ціною великої трагедії.
