В Україні з 2019 року працює ринок електроенергії «на добу наперед» (РДН), де ціна формується щодня за результатами аукціону. Цей індекс є базовим орієнтиром для більшості двосторонніх договорів між постачальниками та споживачами, проте нинішні обстріли енергетичної інфраструктури значно підвищують волатильність цін.

Постачальник електроенергії, ліцензована юридична особа, купує енергію у виробника і постачає її непобутовим споживачам. Прозоре ринкове ціноутворення має й недолік — непередбачуваність цін через численні фактори, серед яких головним сьогодні є руйнування інфраструктури. Це ускладнює прогнозування витрат на електроенергію навіть на короткі періоди.

Ціновий ризик постачальника — це ризик усього ланцюга. Якщо ціна РДН зростає, постачальник, купуючи електроенергію за фіксованою ціною, продає її за вищою, отримуючи прибуток, а споживачі платять більше. Якщо ж ціна падає, постачальник продає дорожче, ніж купив, і зазнає збитків. У такому разі він може закладати ці ризики у нові договори, що підвищує вартість електроенергії для споживачів і собівартість продукції. В обох випадках негативний ефект поширюється на всю економіку.

Український ринок поки що не має стандартних інструментів для виносу цінових ризиків за межі відносин «виробник — постачальник — споживач». У Європі ж подібні проблеми вирішують через ф’ючерсні контракти на індекси РДН, які торгуються на Європейській енергетичній біржі (EEX). Ці контракти дозволяють фіксувати ціну електроенергії на місяці й роки наперед, мінімізуючи ризики.

Ф’ючерсний контракт — це стандартизований біржовий інструмент, за яким сторони фіксують ціну електроенергії на майбутній період. Після завершення періоду відбувається грошовий розрахунок різниці між зафіксованою ціною і фактичним індексом РДН. Таким чином, постачальник або споживач можуть хеджувати ризики зміни цін, не змінюючи фізичних поставок електроенергії.

Механіка хеджування полягає в купівлі ф’ючерсу споживачем, який очікує зростання цін. Якщо ціна РДН зростає, додаткові витрати на фізичну електроенергію компенсуються доходом за ф’ючерсом. Якщо ціна падає — збиток за ф’ючерсом урівноважується здешевленням фізичної закупівлі. Аналогічно постачальник може хеджуватися від зниження цін продажем ф’ючерсного контракту.

Цей інструмент потрібен постачальникам, щоб мінімізувати цінові ризики і пропонувати кращі умови клієнтам, непобутовим споживачам — для прогнозування собівартості продукції, виробникам — для фіксації доходів і зниження кредитних ризиків, а також банкам — як фактор зниження кредитного ризику позичальників.

Виконання зобов’язань за ф’ючерсами забезпечує Центральний контрагент (ЦК), який виступає контрагентом для кожного учасника, усуваючи кредитний ризик між сторонами. Крім того, застосовується система маржинального забезпечення, що вимагає внесення гарантійного забезпечення під відкриті позиції. ЦК щодня проводить розрахунки і перекази коштів за результатами торгів, що запобігає накопиченню збитків.

Таким чином, впровадження ф’ючерсних контрактів на індекси РДН є природним кроком для українського ринку електроенергії в умовах підвищеної волатильності через обстріли енергетичної інфраструктури.