Михайло Вербицький, греко-католицький священник із Галичини, став автором мелодії, яка згодом стала Державним Гімном України. Проте офіційне затвердження цієї пісні відбулося лише у 2003 році, через понад століття після її створення.

Вербицький народився 1815 року у селі Явірник-Руський поблизу Перемишля, тоді в Австрійській Галичині. Його життя проходило у багатонаціональному середовищі Габсбурзької монархії, де перепліталися польські, українські, німецькі та інші культурні впливи. Священник здобув церковну освіту, служив у Греко-католицькій церкві і водночас писав музику. Мелодія до вірша Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна, і слава, і воля" стала легко впізнаваною і швидко поширилася серед українців, особливо в Галичині.

За даними 24 Каналу, музика Вербицького була простою, піднесеною і не ускладненою, що дозволяло їй стати символом національної єдності. Пісня стала емоційним закликом і національним маршем, який пережив імперії, війни, заборони та політичні злами. Окрім гімну, Вербицький створив численні церковні та світські твори, працював у культурному середовищі, де формувалася українська модерність.

Шлях мелодії до офіційного статусу був складним. У Російській імперії виконання українських національних пісень обмежували, а в радянський період пісню вважали ідеологічно неприйнятною через наголос на окремішності української нації і свободі. Після проголошення Незалежності у 1991 році Верховна Рада затвердила музику гімну, але без остаточного тексту. Причиною стали політичні суперечки: комуністи відмовлялися підтримати історичний текст Чубинського через гострі рядки, які могли викликати дипломатичні проблеми.

Лише у березні 2003 року Верховна Рада ухвалила закон, що затвердив Державний Гімн України в офіційній редакції. Текст було скорочено до одного куплету і приспіву, а початкову фразу змінили на "Ще не вмерла України і слава, і воля". Цей компроміс дозволив уникнути політичних конфліктів і закріпити гімн як державний символ.

Таким чином, мелодія священника з галицького села стала голосом нації, який звучить на державних церемоніях, у парламенті та на спортивних аренах, об’єднуючи українців у важливі моменти їхньої історії.