У 2025 році в Греції вийшов історичний роман «Царівна Анна: зі Стамбула до Києва», автором якого став Васіліс Пападопулос — відомий дипломат і письменник. Книга присвячена сторінці історії Русі, пов’язаній із Хрещенням Володимира Великого у кримському Корсуні, і має контрпропагандистське спрямування у відповідь на російські наративи.
Васіліс Пападопулос — Надзвичайний і Повноважний Посол Греції в Україні з 2013 року, раніше працював у посольствах Греції в Україні, Румунії та Португалії. Він має магістерські ступені з міжнародного права і права Європейського Співтовариства, володіє кількома іноземними мовами та викладав дипломатію в Афінах. «Царівна Анна» не перша його книга про Україну: 2008 року вийшла повість «Оля, або Дві зими і одна весна», перекладена українською у 2016 році, що описує життя в Україні 1990-х через історію молодої жінки.
Роман «Царівна Анна» отримав у червні 2026 року Премію Нікоса Темеліса від літературного журналу «Анагностіс» — престижну грецьку відзнаку за історичні твори. Письменниця Рея Галанакі охарактеризувала книгу як історію культурної і дипломатичної перемоги Візантії над слов’янським і руським населенням. Роман написаний у традиціях романтичної історичної прози, де поряд із реальними історичними особами діють вигадані персонажі, що надають подіям нових смислів і перспектив.
Головна героїня — візантійська царівна Анна Порфірогенета, донька імператора Романа II і дружина Володимира Святославича, яка здійснює подорож зі Стамбула до Києва наприкінці Х — на початку ХІ століття. Хоча сама Анна майже не присутня в сюжеті, її роль як символу і лідера розкривається через розмови вигаданих персонажів. Автор акцентує на жертовності як ознаці справжнього лідерства.
Критика відзначає історичну достовірність і деталізацію роману, багатство інформації про Київ того часу, а також кінематографічність оповіді. Водночас підкреслюють, що роман торкається тем кохання і політики, які тут переплетені. Деякі рецензенти наголошують на ідеологічній складовій твору, що стає особливо актуальною в контексті сучасних українсько-російських відносин.
Один із читачів із Гудрідзу зазначив: "Я знав, що Київ був заснований вікінгами, але на цьому мої знання закінчувалися. Автор був послом в Україні і, очевидно, дуже добре вивчив історію регіону. Він надає нам величезну кількість інформації, жодного разу не стаючи нудним. Це роман, а не історичний нарис, і він утримує увагу читача до кінця. Ми дізнаємося, що тризуб був емблемою Києва тоді, коли й гривня була їхньою національною валютою. Вікінги залишилися там і поступово злилися з місцевими слов’янами. Відмінності з «іншими» слов’янами, східними жителями пізнішої Московії, існували вже тоді й не виникли пізніше, як я думав, читаючи про Мазепу та «Тараса Бульбу». Ми краще розуміємо поточну ситуацію, та ясно, що автор ніде не робить ні найменшого натяку на сучасні проблеми".
Книга містить примітки з поясненнями географічних назв і постійно наголошує, що описані локації розташовані на території сучасної України. Вона присвячена "українцям, які втретє в своїй історії виборюють право існувати". Роман «Царівна Анна» сприяв формуванню проукраїнської громадської думки в Греції.
Авторка матеріалу наголошує, що не має експертизи для оцінки історичної точності роману, але цікавиться тим, як у творі будуються наративи пам’яті, політичні послання та естетика. Вона сподівається, що історики долучаться до дискусії, щоб оцінити достовірність і актуальність роману з наукової точки зору.