Митрополит Донецький і Маріупольський Сергій, який двічі пережив вимушене переселення, поділився своїми роздумами про життя переселенців в Україні. Спочатку він разом із єпархією залишив окупований Донецьк і почав відбудовувати церковне життя у Маріуполі, а згодом був змушений залишити і це місто через війну.
За словами владики Сергія, переселенці відчувають підтримку лише перший час, а згодом стають «незручним фактором» для оточення. Він зазначає, що люди, які втратили дім, не можуть будувати довгострокові плани, обережно ставляться до покупок і завжди готові до нових змін. Орендоване житло не стає справжнім домом, адже завжди існує ризик знову залишитися без даху над головою. Особливо складно тим, хто має домашніх тварин, адже це часто стає причиною відмови в оренді.
Митрополит підкреслює, що навіть якщо переселенець має заощадження, купити власне житло часто не наважується. Гіркий досвід втрати майна і дому у рідному місті, а потім і в новому місці, змушує людей не прив’язуватися до речей і не планувати майбутнє. «Життя може змінитися за один день», — говорить Сергій.
Особливо важко, за його словами, літнім людям, які все життя будували дім, збирали речі для дітей і онуків, а тепер змушені починати з нуля. Переселенці, як зазначає владика, з часом виробляють імунітет до матеріальних втрат, адже вже пережили втрату дому, речей, звичного життя. «Ми всі свої сльози вже виплакали. Можливо, саме тому зараз плачемо рідше. Ми просто мовчимо, збираємо себе докупи і йдемо далі», — ділиться він.
Владика Сергій наголошує, що переселенець — це не просто людина, яка змінила адресу, а та, що втратила відчуття ґрунту під ногами і живе з постійною тривогою. Проте, попри всі випробування, переселенці не втрачають віри: «Ми віримо в Божу справедливість… Але продовжуємо вірити». Найбільша мрія, за словами митрополита, — одного дня прокинутися і сказати: «Мені більше нікуди не треба їхати. Я вдома».