Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск 28 липня на урядовому засіданні заявив про необхідність оголосити війну насильству та ненависті, спрямованим проти українців у Польщі. Він підкреслив, що бандити та антисоціальні елементи, які відчувають безкарність завдяки політичним покровителям, мають бути притягнуті до відповідальності.

Масштаб нападів на українців у Польщі дійсно досяг критичного рівня, і уряд не може більше ігнорувати цю проблему. Проте тема нападів стала ще одним фронтом політичної боротьби між урядовою коаліцією на чолі з Туском і правою коаліцією, а також особисто президентом Каролем Навроцьким. Прем’єр неодноразово звинувачує правих у підбурюванні насильства, закликаючи президента Навроцького припинити мовчати щодо діяльності радикальних угруповань, які атакують українців.

Речник уряду Адам Шлапка прямо звинучує табір «Об’єднаної правиці» (виборчий блок на чолі з «Правом і справедливістю») у тому, що вони «випустили джина з пляшки», що призвело до варварських дій на вулицях. Хоча жоден із провідних політиків не підтримував відкрито ксенофобію, численні заяви правих про «українізацію Польщі», невдячність українців та спрощення депортації іноземців створили сприятливий ґрунт для ненависті.

Ці настрої посилилися після перемоги Навроцького на президентських виборах і висунення відвертого українофоба Пшемислава Чарнека кандидатом у прем’єри від «ПіС». На цьому фоні радикали почали діяти безкарно, а ситуація загострилася після рішення президента Зеленського надати військовій частині почесне найменування героїв УПА. Апогеєм стали жорстокі напади, зокрема побиття української пари у Вроцлаві.

Попри заклики уряду, ані президент Навроцький, ані «ПіС» не засудили ці напади. Президент перекладає відповідальність на уряд, а «ПіС» зосереджується на злочинах, нібито скоєних українцями у Польщі. Це свідчить про те, що радикали не припинять своїх дій. Водночас нинішня ситуація відрізняється від 2025 року, коли всі провідні партії гралися з антиукраїнськими настроями. Зараз «українське питання» стало розділом між коаліцією і опозицією.

Заяви влади дають певний оптимізм: нападників оперативно затримують і судять. Проте цього недостатньо, щоб приборкати ненависть. Для цього потрібно карати політиків, які підбурюють антиукраїнські настрої. Наприклад, депутата «ПіС» Чарнека комісія Сейму з етики покарала доганою, але це не зупиняє подібні висловлювання.

Антиукраїнська риторика поширена серед усіх правих опозиційних партій, зокрема «Право і справедливість», «Конфедерація» та «Конфедерація польської корони» Гжегожа Брауна. Остання просуває проросійські наративи, вимагаючи заборони військової допомоги Україні і зняття санкцій із РФ. Винятком може стати новий політичний проєкт Матеуша Моравецького, але він ще формується.

Увага уряду зосереджена на «ПіС» і Навроцькому, тоді як «Конфедерація» залишається поза критикою через можливий альянс із «Громадянською коаліцією» Туска, що є для Києва додатковим ризиком. Заяви влади про підтримку українців часто виглядають ситуативними, спрямованими на політичну боротьбу.

Водночас реакція польського суспільства на напади дає підстави для обережного оптимізму. Антиукраїнська хвиля налякала багатьох поляків, і з’являються голоси проти розпалювання ненависті. У провладній коаліції є проукраїнські політики, які вимагатимуть послідовнішої підтримки України. Також у правих колах є проукраїнські діячі, що може змінити курс нової правої партії Моравецького. Якщо ця політика знайде підтримку виборців, «Право і справедливість» може бути змушене коригувати свою риторику, залишивши антиукраїнські настрої лише радикалам.