У червні Державне бюро розслідувань повідомило про викриття групи в одному з районних територіальних центрів комплектування Одещини, яка, за даними слідства, незаконно утримувала громадян, застосовувала до них фізичне та психологічне насильство, а в окремих випадках погрожувала сексуальним насильством. У публічному просторі ця історія отримала назву «справа Доставки» — за назвою робочого Telegram-чату фігурантів.
Цей термін відображає логіку кількісної мобілізації: знайти, затримати, оформити, передати далі. У такій системі громадянин перетворюється на об’єкт адміністративного конвеєра, але фізично доставлена людина ще не стає воїном. «Доставкою» можна виконати план, але не створити реальну військову спроможність. Україна, яка має менший демографічний ресурс, ніж Росія, не може дозволити собі ігнорувати якість комплектування: кожна людина, компетенція, гривня і місяць підготовки мають перетворюватися на обороноздатність.
Передумови
Проблема «доставки» не починається в ТЦК, а є наслідком суспільного договору, де іншого можна використати як засіб, а для себе — вибороти виняток. Такий підхід проявляється і в масовому бронюванні: на початок 2026 року в Україні було близько 1,3 мільйона заброньованих, і хоча частина з них дійсно потрібна для критичної інфраструктури, оборонної промисловості чи медицини, значна частина бронювань і відстрочок, за оцінкою «Української правди», є фейковою. Це підриває відчуття справедливості та розподілу ризику.
Армія, влада і ТЦК складаються з тих самих українців, що й суспільство, і відтворюють як чесноти, так і вади: солідарність, жертовність, але також корупцію, патерналізм і звичку шукати виняток для себе. Держава не може виправдовувати свавілля тим, що частина громадян ухиляється, а громадянин — свої дії провалами держави. Кожна сторона має власну зону відповідальності.
Кількість не дорівнює якості
Військова омбудсманка Ольга Решетилова повідомила, що близько 7% мобілізованих мають законне право на відстрочку, яке не врахували. Держава вже витратила на цих людей ресурси, але частина з них звільниться або не дасть системі очікуваної спроможності. Окремо Решетилова згадала про випадок, коли у військову частину потрапили близько двох тисяч людей, непридатних до служби за станом здоров’я.
За даними Офісу генпрокурора, з січня 2022 по вересень 2025 року зареєстровано 235 646 кримінальних проваджень за самовільне залишення частини (СЗЧ) і 53 954 — за дезертирство. Це свідчить про масові втрати особового складу вже після мобілізації. Причини різні: від свідомого ухилення до помилок розподілу та проблем зі здоров’ям. Як наголошує Тарас Чмут, цифра мобілізованих на місяць не відображає, скільки реально доходить до бойових підрозділів.
«Критерієм успіху мобілізації має бути не кількість людей, яких ТЦК передав далі, а те, скільки з них за кілька місяців стали підготовленими, правильно розподіленими, мотивованими та збереженими військовослужбовцями», — йдеться у статті.
Втрата компетенцій
На початку 2025 року резонанс викликали масові переведення військовослужбовців Повітряних сил до Сухопутних військ. За даними медіа, наказ від 11 січня передбачав переведення майже 5 тисяч осіб, зокрема вузькопрофільних фахівців. Генштаб заявляв, що гостродефіцитних спеціалістів не планували переводити, а Повітряні сили створили комісію для перевірки таких випадків. Втрата вузьких компетенцій через кількісний підхід може створити ще більші проблеми в інших сферах оборони.
Що означає мобілізація якості
Мобілізація якості — це не альтернатива мобілізації, а її необхідна умова. Держава має забезпечити однакові правила, якісний облік, добір за компетенціями, зрозумілі строки та маршрути служби, відповідальність за корупцію й незаконне насильство. Суспільство має відмовитися від принципу «нехай іде хтось інший» і брати відповідальність за спільну безпеку.