Турецькі лідери наголосили, що новий тристоронній оборонний пакт із Саудівською Аравією та Пакистаном не спрямований проти Ірану. Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан у суботу заявив, що угода не визначає Іран чи будь-яку іншу країну як спільну загрозу.

Меццький спільний оборонний договір був підписаний у п’ятницю президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, спадкоємним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом бін Салманом та прем’єр-міністром Пакистану Шехбазом Шаріфом. У ньому зазначено, що збройний напад на одну з трьох країн вважатиметься нападом на всіх учасників угоди.

Фідан пояснив, що в документі «немає спільної загрози», і країни, які не нападатимуть на підписантів, не вважатимуться цілями. За його словами, пакт «технічно» схожий на статтю 5 НАТО, згідно з якою напад на одного члена розглядається як напад на всіх. Проте реакція залежатиме від обставин: країна, що зазнала нападу, має звернутися по допомогу і вказати, який саме вид підтримки потрібен — від розвідки і логістики до боєприпасів чи розгортання військових підрозділів.

У рамках альянсу створять політичні та військові комітети, які об’єднають міністрів закордонних справ, оборони та військових керівників, а також постійний секретаріат у Саудівській Аравії. Країни працюватимуть над спільними навчаннями, обміном розвідданими, логістикою, оцінкою загроз і сумісністю військових систем. Важливою частиною угоди стане також співпраця в оборонній промисловості, що було однією з головних тем переговорів у Мецці.

Фідан зазначив, що підготовка до угоди тривала майже два роки і вісім місяців, що свідчить про те, що її не створили як реакцію на нинішні напруженості з Іраном. Незважаючи на це, деякі іранські посадовці висловили сумніви щодо угоди і попередили Саудівську Аравію не покладатися на нових партнерів у питаннях безпеки. Зокрема, член парламентської комісії з національної безпеки Махмуд Набавіан заявив, що співпраця з Туреччиною та Пакистаном не гарантує безпеку Саудівської Аравії. Інший член комісії Ебрагім Резаєв назвав угоду «паперовою».

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі не згадував угоду безпосередньо, але закликав регіональні країни покладатися на власні сили і прагнути «справжнього братерства», підкреслюючи при цьому міць і готовність іранських збройних сил.

Фідан охарактеризував угоду як частину ширшої ініціативи, спрямованої на те, щоб регіональні країни брали більшу відповідальність за власну безпеку. Він підкреслив, що зовнішні гегемони лише загострюють проблеми в регіоні. Туреччина, Саудівська Аравія та Пакистан є «основними країнами» цієї ініціативи, але Анкара прагне розширити її. За словами Фідана, після вирішення технічних питань до пакту може приєднатися Єгипет, якого він назвав «природним партнером».

Наразі багато практичних аспектів співпраці залишаються неврегульованими, зокрема координація військ у кризових ситуаціях. Однак створення комітетів, постійного секретаріату та акцент на сумісності військових систем і співпраці в оборонній промисловості свідчать про наміри розвивати цей пакт далеко за межі простої декларації про взаємний захист.