Президент Росії Володимир Путін створив жорсткий персоналістський режим без чіткого плану на майбутнє та без визначеного наступника. За даними Foreign Affairs, це може призвести до боротьби за владу в Кремлі, подібної до тієї, що сталася після смерті Йосипа Сталіна, і загрожує внутрішніми конфліктами в країні.
Путін побудував систему, в якій відсутній механізм передавання влади. Незалежно від того, чи залишить він посаду добровільно, через хворобу чи смерть, подальший розвиток подій залишається невизначеним. Можливі як швидке передавання влади, так і хаотичне протистояння між елітами, які роками були відсторонені від ключових посад, або подальший занепад країни під керівництвом геронтократичної верхівки.
Проблема наступництва виходить за межі особистої долі Путіна і пов’язана з відходом покоління чиновників і силовиків, близьких до нього за віком. Вони контролюють основні інституції, що визначатимуть процес передачі влади. Водночас молодші представники еліти, зокрема родичі нинішніх союзників Путіна, можуть оминути старших чиновників, що створює ризик внутрішніх конфліктів через амбіції та кадровий застій.
Формально передавання влади має відбуватися за Конституцією РФ, яка передбачає проведення дострокових виборів протягом трьох місяців після відставки президента. Однак Основний закон не визначає, хто саме стане наступником. Як і після смерті Сталіна, вирішальну роль відіграватимуть кулуарні домовленості вузького кола владної верхівки.
Путін уникав призначення потенційного наступника та не створив механізму передачі влади. Партія «Єдина Росія» не готувала нового лідера, а Конституція не передбачає посади віцепрезидента. Прем’єр-міністри, яких призначав Путін, не мають власної політичної підтримки і не розглядаються як реальні кандидати. Зокрема, чинний прем’єр Михайло Мішустін не має власної команди, що ускладнює його шанси на президентство.
Єдина спроба Путіна випробувати модель передачі влади була пов’язана з підтримкою Дмитра Медведєва, але навіть під час президентства Медведєва Путін зберігав контроль і повернувся до влади у 2012 році. Медведєв поступово відійшов на другорядні ролі.
Путін обрав модель тривалого перебування при владі, спираючись на старших союзників, які десятиліттями утримують ключові посади. До цього покоління належать керівники ФСБ, Служби зовнішньої розвідки, Слідчого комітету, Росгвардії, Ради безпеки та Генштабу, усім яким понад 70 років. Президент довіряє їм вирішення проблем силовими методами, як це було після заколоту Євгена Пригожина у 2023 році.
Водночас Путін не поширює таку підтримку на молодших чиновників, що призводить до кадрового застою. Наприклад, під час антикорупційної кампанії в Міністерстві оборони були усунуті багато наближених до Шойгу, але самого Шойгу Путін не усунув, а перевів на впливову посаду в Раді безпеки.
Ситуація нагадує події після смерті Сталіна у 1953 році, коли відсутність чіткого наступника призвела до боротьби серед вузького кола впливових осіб — селекторату. Тоді формально наступником став Георгій Маленков, але влада швидко розподілилася між тріумвіратом, до якого увійшли також Лаврентій Берія і В’ячеслав Молотов. Внутрішня боротьба призвела до арешту і страти Берії, а згодом до посилення Микити Хрущова, який поступово зміцнив свої позиції через контроль над партійним апаратом.
Як і тоді, нинішній транзит влади в Росії залежатиме від кулуарних домовленостей і боротьби між представниками верхівки, а не від формальних конституційних норм. Відсутність підготовки наступника і старіння еліти створюють ризики для стабільності країни після відходу Путіна.