Наприкінці липня у Львові відбувся показ вистави GALA за участю французького хореографа Жерома Беля, однієї з ключових постатей сучасного танцю. Прем’єра пройшла у Національному театрі імені Марії Заньковецької, де до постановки долучилися 20 місцевих танцюристів-аматорів, обраних режисером за власною методикою.

Жером Бель відомий тим, що не працює зі сталим складом виконавців, а формує колектив безпосередньо у місті постановки. GALA, вперше показана у Парижі 2015 року, є мінімалістичною танцювальною роботою, де учасники виконують балет, вальс, імпровізації та соло під музику, обрану ними самими. Унікальність проєкту полягає в тому, що серед виконавців – люди з інвалідністю, діти, пенсіонери, переселенці та ті, хто перформує гендер, що створює максимально різноманітну групу.

Концепція вистави базується на ідеях постмодерного танцю, зокрема «ні-маніфесті» Івон Райнер 1965 року, який відкидає традиційні атрибути танцю – видовищність, віртуозність, стиль, героїчність. Однак кастинг GALA, як зазначає театральна кураторка Люба Ільницька, навпаки, не виключає нікого, а навпаки, запрошує за чіткими критеріями, що відображають соціальне розмаїття та інклюзію.

За словами хореографа, він не ставить за мету працювати з інклюзією як такою, хоча його робота безумовно політична і порушує питання права на сцену. Вистава деконструює семантику сучасного танцю, а глядачі бачать на сцені знайомих людей, що створює особливий зв’язок і змушує аплодувати кожному номеру, незалежно від його технічної досконалості.

Овації, що лунали у залі, стали частиною перформансу. Вони починалися вже з появою на сцені учасника на інвалідному візку і тривали під час усієї вистави, підкреслюючи інклюзивність і прийняття різноманіття. Для когось це був професійний ріст, для когось – гра чи подолання страху, а для глядачів – можливість побачити себе у представлених образах.

Культурна оглядачка та художниця Ольга Марусин, яка відвідала львівську GALA, відзначає, що ця робота переносить танець у політичну площину, депрофесіоналізує його і водночас зустрічається з бажанням українського глядача розважатися. Вистава поєднує пародійність, контрастність та локальний колорит, де Вангеліс звучить поруч із Вєркою Сердючкою, а пафос сусідить із «базарними» костюмами.

Таким чином, візит Жерома Беля до Львова став не лише культурною подією, а й майданчиком для роздумів про межі мистецтва, інклюзії та спільноти в умовах сучасної України.