В Ізраїлі відбувається публічний розкол між політичним керівництвом і військовими, який раніше залишався поза увагою громадськості. Найсвіжішим прикладом стала публічна суперечка між міністром оборони Ізраїлем Кацом і командувачем сил в окупованому Західному березі, генерал-майором Аві Блутом.

Кац відкрито критикував Блута за спробу продовжити утримання під вартою екстремістського поселенця, а потім заявив у прямому ефірі, що генерал буде замінений. Проте начальник Генштабу Еяль Замір публічно виступив проти такого рішення, наголосивши на необхідності дотримання належних процедур і підтвердивши, що Блут залишиться на посаді. Цей випадок ілюструє нову норму відкритих конфліктів між військовими та політиками, які раніше вирішувалися за лаштунками.

Як повідомляє Al Jazeera, ця публічна розбіжність відображає глибші зміни у відносинах між політичним керівництвом і армією Ізраїлю, що тривають майже три роки після початку війни 7 жовтня. Раніше військові не просто виконували накази, а були партнерами у формуванні безпекової політики, встановлюючи межі політичних амбіцій на основі професійної оцінки сили, ризиків і можливостей.

Тривала війна змінила цю динаміку. По-перше, тривалість конфлікту ускладнює збереження професійної дистанції, адже кожне рішення має політичні наслідки, що впливають на життя сотень тисяч людей. По-друге, відсутність спільного розуміння кінцевої мети війни породжує різні пріоритети серед політиків і військових. По-третє, різні стимули для політиків і офіцерів, пов’язані з виборами, коаліційними домовленостями та безпекою, призводять до частих публічних конфліктів.

Найважливіше, що змінилася роль армії у визначенні меж можливого. Якщо раніше військові встановлювали межі політичних амбіцій, то тепер політики вимагають від армії досягнення політично бажаних результатів і звинувачують її у невдачах. Це структурна інверсія партнерства, яка породжує невизначеність щодо остаточного керівництва війною — чи то прем’єр-міністр, чи оборонний міністр, чи начальник Генштабу.

Ця невизначеність у керівництві ускладнює вироблення спільної стратегії, встановлення спільних цілей і визначення прийнятного завершення конфлікту. Публічні суперечки між політиками і військовими — це не просто особисті чи партійні конфлікти, а прояв глибшої системної напруги, що визначатиме хід і завершення війни, а також людські втрати, які ще доведеться понести.