Володимир Зеленський 8 серпня повідомив, що, за українськими даними, ухвалено рішення щодо перебування на території Росії від 30 000 до 50 000 військовослужбовців КНДР, однак наразі немає підтвердження, що всі вони вже прибули. Це свідчить про поступове формування фактичного військового союзу між Росією та Північною Кореєю, а не лише про епізодичну допомогу.
Спочатку КНДР постачала Росії боєприпаси та ракети, згодом – направила військових, які брали участь у бойових діях у Курській області. За оцінками Reuters, у 2024 році до Росії було відправлено близько 14 000–15 000 північнокорейських військових, з яких приблизно 9500 залишаються у Курській області. За даними ГУР, у Воронезькій області розгортається окремий ракетний підрозділ КНДР чисельністю близько 90 осіб, який може отримати до шести пускових установок і до 120 балістичних ракет.
Українська влада наголошує, що головна небезпека полягає не лише у збільшенні кількості іноземних військових, а у тому, що Росія перетворює війну проти України на полігон для підготовки армії КНДР до сучасної війни. Північнокорейські військові отримують реальний бойовий досвід застосування БпЛА, засобів радіоелектронної боротьби, артилерії, ракетних систем, а також взаємодії розвідки та безпілотних систем. Президент Зеленський підкреслив, що цей досвід може бути використаний Пхеньяном у майбутньому вже на Корейському півострові чи в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Самостійно 30 000–50 000 північнокорейських військових не здатні змінити перебіг війни, але їхня присутність дозволяє Росії формувати резерви, компенсувати втрати та вивільняти власні підрозділи для інших напрямків. Водночас КНДР отримує не лише фінансову та технічну підтримку, а й унікальний досвід сучасної війни.
Факт участі КНДР у війні вже визнаний обома сторонами, як і постачання боєприпасів та ракет. Однак цифра у 30 000–50 000 – це наразі оцінка української сторони щодо можливого подальшого масштабування контингенту. Reuters зазначає, що незалежно підтвердити ці дані наразі неможливо. На думку автора, Південна Корея має розглядати підтримку України як інвестицію у власну безпеку, адже військова взаємозалежність Росії та КНДР створює нові ризики не лише для Європи, а й для всього Індо-Тихоокеанського регіону.
