Айтівець Олександр, мобілізований у 25 років до безпілотного підрозділу Держприкордонслужби «Фенікс», розповів про свій шлях від пілота ударно-розвідувального БПЛА до розробника внутрішньої IT-системи для планування військових операцій. «Фенікс» є частиною президентського проєкту «Лінія дронів» та угруповання Сил безпілотних систем і посідає друге місце в рейтингу ефективності серед подібних підрозділів.
Олександр почав службу як оператор безпілотника на Костянтинівському напрямку, де тримає оборону «Фенікс» з січня 2024 року. Після поранення вибуховою хвилею, що спричинила множинні осколкові травми, він провів три тижні у шпиталі, а згодом подав резюме на роботу в аналітичному відділі підрозділу. Там йому довірили розробку IT-системи, яка замінила звітність у Excel і Google Sheets і тепер обробляє інформацію про 800–1000 бойових місій щодня.
До мобілізації Олександр працював Java-розробником у EPAM і сподівався служити у війську на IT-посаді, однак через проблеми зі спиною спочатку був визнаний придатним лише до небойових підрозділів. Після повторного проходження медкомісії його направили у бойову бригаду, але там від нього відмовились і повернули в навчальний центр. Лише у лютому 2025 року він став оператором БПЛА у «Феніксі» після спеціального курсу, де швидко опанував навички пілотування та аеророзвідки.
Олександр згадує перший бойовий виїзд, коли поруч із їхнім пікапом розірвався артилерійський снаряд, і момент, коли вибухова хвиля влучила в бліндаж, де він перебував. «Я закричав: „Тікаймо!“ — і ми вибігли в сусідній бліндаж. Поки чекали на евакуацію, жартували, що схожі не на „нормальних“ поранених військових, а на дітлахів, які невдало покатались на велосипедах», — розповідає він.
Після переведення в IT-відділ Олександр разом із командою створив комплексну систему з централізованою базою даних, веб- та мобільними застосунками, що суттєво підвищила ефективність роботи підрозділу. Від початку 2026 року «Фенікс» підтвердив понад 31 тисячу уражень цілей, а внутрішній рекорд — 109 знищених окупантів за день. «Приємно знати, що я теж причетний до таких результатів», — каже він.
Водночас Олександр визнає, що іноді відчуває «комплекс тилового самозванця»: «Ну який я захисник? Повоював два місяці, а тепер за компом сиджу. Доводиться щоразу собі нагадувати, що моя робота була і є важливою». Він також ділиться спогадами про Костянтинівку, де навесні 2025 року ще вирувало життя, але згодом місто перетворили на руїни.
Історія Олександра — приклад того, як військові з IT-фахом можуть адаптуватися до різних ролей на фронті, поєднуючи бойовий досвід із розробкою технологій, що підтримують оборону країни.