Росія продовжує утримувати в неволі цивільних українок, яких не включають до списків на обмін, — про це розповів The New Yorker, описавши історії жінок із СІЗО-1 у Ростові-на-Дону. Військовослужбовиць ЗСУ, які перебували в тому ж ізоляторі, вже обміняли, а цивільні залишаються за ґратами — дехто понад сім років.
Серед них — Лілія Прутян, колишня медикиня батальйону «Айдар». Її взяли в полон біля села Петрівське, де вона зазнала контузії, втратила слух і пережила зґвалтування російським військовим. Після року в донецькому ізоляторі Прутян перевели до Ростова, де умови були трохи кращими, але психологічно виснажливими. У вересні 2024 року її несподівано включили до обміну разом із іншими військовослужбовицями, тоді як цивільні залишилися чекати. Прутян повернулася до служби, але не на передову, і погодилася розповісти свою історію, щоб привернути увагу до тих, хто досі в полоні.
Ще одна історія — Ірина Навальна з Маріуполя. Після повернення до міста влітку 2022 року її затримали за звинуваченням у підриві будівлі під час псевдореферендуму. За словами Навальної, її били, катували електрошокером і змусили обмовити себе під загрозою розправи над рідними. Після перебування в підвалі Донецька її перевели до Ростова. У жовтні 2024 року суд засудив Навальну до восьми років позбавлення волі — замість 15, які вимагало обвинувачення. Нині вона відбуває покарання в таборі біля кордону з Казахстаном.
Валентина Заярна, 66-річна вчителька англійської з Амвросіївки, потрапила за ґрати після того, як допомогла знайомому, який виявився підполковником ЗСУ, переховуватися після оборони «Азовсталі». Її затримали під час передачі пакунка з підробленим паспортом, а під час слідства змусили підписати зізнання під погрозами щодо сина. У грудні 2025 року суд дав їй 12 років позбавлення волі. Самого підполковника обміняли ще у 2024 році, а Заярна досі залишається в російській колонії.
Наталія Власова перебуває в полоні вже понад сім років — її затримали у 2019 році на блокпосту під Донецьком за підозрою у підготовці замаху. Вона розповіла про тортури в підпільній катівні «Ізоляція», де її били, катували струмом, а також піддавали сексуальному насильству. Власову засудили до 18 років, і нині вона відбуває покарання в колонії Кемеровської області. Її донька Юля, яка живе в Києві, дізналася про катування матері з судових репортажів і намагалася привернути увагу до долі українських жінок-полонянок.
СІЗО-1 у Ростові — лише частина ширшої мережі ізоляторів і таборів, яку журналіст The New Yorker назвав «новим ГУЛАГом, що тягнеться від кордону з Україною до зони вічної мерзлоти за Полярним колом».
З юридичного погляду, як наголошують українські офіційні особи, цивільних не можна утримувати під вартою під час війни. Женевські конвенції забороняють свавільне затримання цивільних, а Україна вимагає їх негайного звільнення. «Такої категорії взагалі не повинно існувати», — заявив Богдан Охріменко, керівник секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
«Для України це незаконно утримувані особи. Але російські чиновники не можуть визнати існування такої категорії. Інакше вони публічно визнають власний воєнний злочин», — підкреслив Андрій Юсов, заступник керівника Координаційного штабу.