25 липня 2024 року дружині Сергія Литвиненка повідомили про його зникнення безвісти, а вже наступного дня родині наказали готуватися до поховання. Проте коли близькі наполягли на відкритті труни, вони не впізнали загиблого: обличчя було майже неушкодженим, а зріст і розмір ноги не збігалися з даними Сергія.
Дві проведені ДНК-експертизи підтвердили 99,99% імовірності спорідненості тіла з батьками військового. Незважаючи на це, родина відмовляється ховати тіло без незалежного дослідження. Вони також отримали непідтверджену інформацію про можливе виживання Сергія та його перебування у російському полоні. Близькі побоюються, що офіційне визнання загибелі припинить пошуки військового.
Сергій Литвиненко народився 1998 року на Херсонщині, мав дружину і дитину. Після окупації рідного селища Червоне родина виїхала на підконтрольну Україні територію. У травні 2024 року Сергія мобілізували до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, хоча він мав серйозне захворювання шкіри — келоїдні рубці, що ускладнювали загоєння ран. Попри направлення до лікаря, військовий не пройшов обстеження і відразу вирушив на бойове завдання на Донеччину.
За словами Сергія Свістуна, чоловіка сестри військового, 24 липня Сергій спілкувався з рідними, а наступного дня зник. Родині повідомили про зникнення безвісти, а вже 26 липня — про доставку тіла для поховання. Відкривати труну не радили через нібито сильні ушкодження, але рідні наполягли і побачили незнайоме тіло.
«Голова й обличчя чоловіка були майже неушкоджені, тому всі чітко бачили, що це не Сергій. Не збігалися також зріст і розмір ноги. Усі шестеро родичів сказали: "Ми не будемо ховати чужу людину"», — розповідає Свістун. Родина домоглася двох ДНК-експертиз, які підтвердили спорідненість, але відмовляється визнавати результати без незалежного дослідження. Запити на додаткові експертизи в приватних чи закордонних лабораторіях залишилися без відповіді.
Близькі підозрюють, що в морзі може перебувати тіло однофамільця Сергія, а справжнього військового досі шукають. Вони вважають, що ховати чужу людину — це позбавляти іншу родину права на пошуки і прощання.
Родина також отримала інформацію від побратимів, що Сергій міг вижити і перебувати в полоні в Росії, зокрема в тюрмі міста Балашов Саратовської області. Офіційного підтвердження цього немає, а Міжнародний комітет Червоного Хреста і Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими таку інформацію не надали.
Свістун каже, що звернення родини пересилають між установами, але відповіді на головне питання — кому належить тіло і що сталося із Сергієм — досі немає. Водночас від них вимагають погодитися з офіційною версією і провести поховання.
«Вони, мабуть, розраховували, що ми просто поплачемо, поховаємо тіло й оформимо виплати, передбачені родині загиблого. Але ми не можемо поховати людину, яку не знаємо», — наголошує Свістун.
Родина намагається через Міністерство оборони змінити статус Сергія з загиблого на зниклого безвісти, щоб розслідування тривало. Вони також шукають адвокатів для захисту своїх прав, але охочих братися за справу мало.
«Я знаю випадки, коли людей уже поховали, а вони потім поверталися з полону. Після цього їм доводилося через суд доводити, що вони живі, і відновлювати свої права. Я не хочу, щоб це сталося і з Сергієм», — каже Свістун.
На момент публікації тіло, офіційно ідентифіковане як Сергія Литвиненка, залишається непохованим. Родина не визнає його і вимагає незалежної експертизи, щоб не втратити останню надію знайти свого близького.