Мер Львова Андрій Садовий пояснив свою участь у відкритті реабілітаційного центру Unbroken, розміщеного у приміщенні, яке раніше належало церкві московського патріархату. Ця подія викликала критику серед частини львів’ян, які звинуватили мера у легалізації ворожої церкви.

За словами Садового, приміщення було добровільно передано місту для облаштування центру, що допомагає українським захисникам. Однак мер не запрошував на захід владику Філарета, представника московської церкви, і не уточнив, хто це зробив. У своєму поясненні він визнав, що ситуація є «все одно поганою історією», але не пообіцяв змін у контролі над подібними заходами.

Критики звертають увагу на те, що мер назвав московську церкву офіційною абревіатурою «УПЦ», що не відповідає сприйняттю більшості українського суспільства. Також відсутність чіткої відповідальності за запрошення Філарета викликає сумніви щодо прозорості міської влади. Відсутність обіцянок уникати подібних помилок у майбутньому послаблює довіру до Садового серед частини виборців.

Московська церква у Львові була розігнана три роки тому: головний храм перейшов до Православної церкви України за рішенням парафіян, а інші парафії зникли. Ця перемога, хоч і символічна, стала однією з небагатьох у великих містах України. Проте сама церква, як інституція, продовжує існувати, хоч і з обмеженим доступом до храмів.

Автор статті наголошує, що символічні перемоги не означають остаточного розв’язання проблеми. Московська церква, можливо, продовжує працювати проти української держави, а її представники, як-от Кучеров, викликають підозри у співпраці з російськими спецслужбами. Відсутність публічного тиску і контролю дозволяє таким фігурам залишатися в політичному та суспільному житті.

Порівняння з радикальними, але символічними акціями, як-от смітникова люстрація 2014 року чи заборона проросійських політичних сил, демонструє, що символічні жести не завжди призводять до реальних змін. Аналогічно виключення російської мови з публічного простору чи повалення пам’ятників є важливими, але не усувають глибинних проблем.

Стаття закликає не задовольнятися символічними перемогами, адже деякі явища, які загрожують Україні, можуть тривалий час зберігати вплив, навіть зазнаючи принижень. Відсутність системної роботи над цими проблемами може призвести до повторного загострення ситуації, коли «недолікована проблема гноїться далі», а її прояви з’являються у нових формах.