Останки Євгена Коновальця готують до повернення в Україну, за яку він боровся, що має стати символічною подією для національної пам'яті. Проте це перепоховання супроводжується низкою складних питань: від юридичних суперечок щодо землі під Національним військовим меморіальним кладовищем до ризиків безпеки через війну та реакції сусідніх країн, зокрема Польщі.

Коновалець був офіцером Січових стрільців, полковником армії УНР, засновником Української військової організації та першим головою ОУН. Його смерть у 1938 році від рук радянського агента в Роттердамі стала доказом того, наскільки небезпечним його вважала радянська влада. Як підкреслив голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров, "Євген Коновалець – постать, масштаб якої важко переоцінити... У 1938 році його вбив російський агент, адже для СССР він був одним із найнебезпечніших ворогів".

Після перепоховання Андрія Мельника навесні 2026 року, Коновалець має стати наступним, кого повернуть в Україну для поховання у майбутньому Національному пантеоні. Однак місце для цього пантеону – кладовище в Мархалівському лісі під Києвом – стало предметом судового спору. Верховний Суд визнав незаконною зміну цільового призначення цієї ділянки, а місцеві мешканці скаржаться на підтоплення могил. Незважаючи на це, поховання тривають, а влада шукає юридичні шляхи вирішення проблеми.

Додаткову напругу створює воєнний стан: церемонія перепоховання може стати мішенню для російських ракет чи дронів, адже подія буде публічною і приверне увагу високопосадовців. Українські військові та громадськість розуміють ризики, але вважають, що повернення таких символічних постатей, як Коновалець, важливе для національної ідентичності та моральної стійкості під час війни.

Окремим питанням залишається реакція Польщі, де постать Коновальця та рух, який він започаткував, сприймаються неоднозначно. Для багатьох поляків ОУН і УПА асоціюються не з боротьбою за незалежність, а з конфліктами минулого, що ускладнює діалог про спільну історичну пам'ять. Повернення Коновальця в Україну стає не лише питанням історичної справедливості, а й випробуванням для сучасної української держави, яка мусить вирішувати складні юридичні, екологічні та політичні проблеми навіть у найскладніші часи.