Іран, ігноруючи вимоги США капітулювати, використовує шестимісячний конфлікт для досягнення власних стратегічних цілей у регіоні Близького Сходу.

Основною метою Тегерана є не ядерна програма, як вважають США та Ізраїль, а встановлення постійного контролю над Ормузькою протокою — ключовим торговим коридором для нафти та газу. За повідомленнями, Іран і Оман готують угоду про спільний збір сервісних зборів за транзит через протоку, що може стати основою для мирного врегулювання.

Директор Центру наукових досліджень і стратегічних досліджень Близького Сходу в Тегерані Джавад Хейраннія заявив Newsweek, що "найважливішою метою Ірану є перетворення військових досягнень і тиску війни на постійну стратегічно визнану перевагу — контроль над Ормузькою протокою". Він додав, що Тегеран прагне нав’язати цей контроль світу, особливо США, як незаперечну і незворотну реальність.

За словами Хейраннії, угода щодо протоки може слугувати страховкою для Ірану у ядерних переговорах, дозволяючи знизити рівень збагаченого урану, навіть якщо США не виконають свої зобов’язання. Водночас це частина ширшої стратегії, що має змінити регіональний порядок, який перебуває у кризі з початку війни в Газі.

Після нападу Хамасу на Ізраїль у жовтні 2023 року, Іран швидко мобілізував свої союзні угруповання — «Вісь опору», до якої входять «Хезболла», хусити з Ємену та шиїтські формування в Іраку. Незважаючи на удари Ізраїлю та США, Іран не відмовився від цієї коаліції, а навпаки, намагається її відновити через відкриття нових фронтів і посилення координації, що збільшує тиск на супротивників.

Водночас Саудівська Аравія, що опинилася під загрозою з кількох напрямків, уклала оборонний пакт із Єгиптом, Туреччиною та Пакистаном, а ОАЕ поглиблюють співпрацю з Ізраїлем і Індією. Розбіжності між Саудівською Аравією та ОАЕ зумовлені конфліктами в Лівії, Судані та Ємені. США намагаються посилити роль Туреччини і змусити Саудівську Аравію встановити дипломатичні відносини з Ізраїлем, але Іран, використовуючи свої важелі впливу, змінює баланс сил на свою користь.

Війна вже впливає на американську присутність у регіоні. Запаси боєприпасів, зокрема перехоплювачів для захисту від іранських ракет і дронів, виснажуються. Партнери США в регіоні починають сумніватися у надійності безпекових гарантій. Експерти, серед яких Айя Ібрагім з Колумбійського університету та колишній генерал Ренді Маннер, відзначають, що конфлікт послаблює позиції США не лише на Близькому Сході, а й у глобальному масштабі.

Колишній речник Пентагону Кріс Меагер підкреслив, що війна відволікає увагу США від інших стратегічних викликів, зокрема Китаю та Росії. Китай, за словами експертів, посилює свій вплив у регіоні, пропонуючи стабільність і розширюючи зв’язки з країнами Перської затоки, що сприяє зростанню його ролі на шкоду американському домінуванню.

Геополітичний аналітик Джорджо Кафієро зазначив, що криза прискорює прагнення країн Перської затоки диверсифікувати відносини, зменшуючи залежність від США. Це відповідає довгостроковим інтересам Ірану, який давно підтримує тісні зв’язки з Китаєм і виступає за виведення американських військ із регіону.

Таким чином, війна з США стала для Ірану інструментом для формування нового регіонального порядку, де він прагне зайняти роль ключового гравця, контролюючи стратегічні маршрути і посилюючи вплив через мережу проксі-груп.