Держава під час війни вимагає від громадянина одночасно крові й грошей, мобілізації й податків, і питання справедливості в цих відносинах зводиться до того, за яких умов вона має на це право.
Для країни, що веде екзистенційну війну, це питання вирішується щодня у військкоматах і податкових органах. Існують дві основні позиції: етатистська, яка стверджує, що під час війни громадянин повинен виконувати накази держави, а розмови про справедливість – це розкіш мирного часу; та лібертаріанська, як у Роберта Нозіка, який вважає оподаткування примусовою працею, а мобілізацію й податки – формою насильства, що потребує виправдання.
Дослідниця Марґарет Леві, яка вивчала, чому люди добровільно йдуть у військо й платять податки, виділяє три умови для так званої "квазідобровільності": держава має бути спроможною і готовою виконувати свою частину угоди, тягар має розподілятися справедливо, а тих, хто ухиляється від обов’язків, потрібно знаходити і карати. Відсутність будь-якої з цих умов руйнує соціальний договір.
Війна додає додатковий вимір. Чарльз Тіллі описував виникнення держав через війну, порівнюючи ранню державу з рекетом, що створює загрозу, а потім бере плату за захист. Відмінність насильства держави від бандитського полягає в легітимності, яку забезпечує війна. Для ведення війни правителю доводиться збирати ресурси – податки і рекрутів – і щоб уникнути постійних бунтів, він мусить поступатися правами, представництвом і соціальними гарантіями. Мобілізація й оподаткування історично йшли в парі з розширенням громадянських прав, і Україна проходить цей процес у прискореному воєнному темпі.
Справедливе урядування є ключовою умовою стабільності держави. Якщо держава збирає кров і гроші, але не забезпечує захист, порядок чи боротьбу з корупцією, вона повертається до стану рекету, що не має легітимності. Мобілізація і податки тримаються на рівномірному розподілі тягаря. Винятки для окремих осіб і тихі відкупи підривають згоду на участь у війні. Коли згода зникає, державі залишається лише примус, який руйнує легітимність.
Податки легше збираються за згодою, ніж через тиск. Важливо, щоб громадяни відчували справедливість системи, бачили, що інші теж платять, і вірили, що ухильників покарають. Відносини між державою і громадянином під час війни – це хиткий взаємний контракт, легітимність якого держава витрачає щоразу, коли несправедливо вимагає крові чи грошей, і відновлює, коли діє чесно і спроможно. Примус може тимчасово замінити згоду, але це дорого коштує і руйнує те, заради чого ведеться війна. Справедливий розподіл мобілізації, чесне урядування і взаємність у податках – умови, за яких держава здатна воювати довго.
До війни держава була кредитором, що вимагала від громадянина. Війна змінює цю позицію: громадянин стає кредитором, а держава – боржником. Борг цей не гаситься перемогою. Ті, хто воює і платить життям, після війни прийдуть по своє місце в державі, яку оплатили найдорожчою ціною. Повоєнний устрій покаже, чи готова держава визнати і віддати цей борг.
Інформація надана Артемом Биденком у Facebook.