Іноземні добровольці, які приїжджають до України з мирних країн, стикаються не лише з новою армією, а й із незнайомою військовою культурою та середовищем, де небезпека не зникає навіть після виходу з позицій. Для їхньої ефективної служби недостатньо просто видати форму й зброю — необхідна комплексна адаптація, навчання, забезпечення та підтримка після бойових виходів і по завершенні служби. Про це розповів капітан Збройних Сил України Олексій Бежевець, командир роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем «Флеш».
У підрозділі служать добровольці з 22 країн, серед яких американці, європейці, бразильці та інші. Вік і досвід військових різняться: наймолодші приїжджають майже одразу після школи, найстаршим — майже 60 років. Дехто має бойовий досвід в Іраку чи Афганістані, інші вперше потрапили на війну. За словами Бежевця, визначальними є не країна походження, а мотивація, фізичний і психічний стан, здатність до навчання та особисті якості.
Робочою мовою іноземної роти стала англійська, якою спілкуються на командному пункті та під час взаємодії екіпажів. Українські військові також поступово опановують цю мову. Як наголошує командир, перекладач може допомогти на етапі оформлення документів чи навчання, але командир має безпосередньо спілкуватися з підлеглими. Для масштабування підрозділів потрібні англомовні командири відділень, взводів і рот — частину таких посад уже обіймають іноземці.
Іноземцям часто складно адаптуватися до українських військових процедур, документів та моделі взаємодії, особливо тим, хто служив у західних арміях із жорсткою вертикаллю командування. «Тут усе набагато горизонтальніше», — пояснює Бежевець. Довіра формується тоді, коли слова командира збігаються з його діями: «Коли поруч командир, який не просто направляє тебе, а йде разом із тобою, люди розуміють: це можливо».
Для іноземців Донбас часто стає «іншою планетою»: вони вперше стикаються з реаліями війни, постійною небезпекою, обстрілами та дронами. Навіть під час відпочинку біля фронту ризик залишається. Добровольці не лише працюють із безпілотниками, а й допомагають евакуювати поранених, надають першу допомогу, проходять додаткові курси тактичної медицини. Після таких операцій частина готова повертатися до роботи, іншим потрібен час на відновлення.
Психологічне виснаження — одна з головних проблем. Для підтримки потрібні англомовні психологи та зрозумілі процедури допомоги. Іноземці можуть розірвати контракт після визначеного терміну, відпочити вдома, а потім повернутися. З кожним військовим працюють індивідуально, щоб визначити, чи потрібна йому відпустка, зміна позиції або завершення служби.
Підготувати ефективного FPV-пілота за кілька тижнів неможливо — це потребує до пів року навчання. Оператор має поєднувати навички пілота, навігатора, техніка й сапера, а технології постійно змінюються. Попри це, англомовна рота «Флешу» за пів року досягла результативності, співмірної з українськими підрозділами безпілотних систем.
За словами Бежевця, Україна має потенціал для залучення іноземних добровольців, але для цього потрібна не просто рекрутингова кампанія, а ціла система: чесна комунікація, швидке оформлення документів, підготовка іноземною мовою, адаптація до української армії, англомовне командування, належне спорядження, медичний і психологічний супровід.