10 серпня минає перша річниця з дня загибелі Давида Чичкана — анархіста, рисувальника та військового, який загинув, відбиваючи штурм російської піхоти на Запорізькому напрямку.

З нагоди цієї дати у видавництві ilostmylibrary спільно з німецьким Verlak виходить двомовна книжка "Зі стрічками та прапорами", присвячена однойменній графічній серії художника. Серія, започаткована 2022 року, зображує учасників анархістського та антиавторитарного рухів, які захищали Україну або загинули зі зброєю в руках. Видавництво повідомляє, що всі виручені кошти підуть на підтримку родини Давида.

Давид Чичкан визначав себе як анархо-синдикаліста і наполягав, щоб його пам’ятали саме через цю політичну позицію. Він волів називатися рисувальником, акцентуючи на техніці роботи та прагнучи подолання ієрархій у мистецтві. Його творчість часто зазнавала несправедливого ставлення з боку консервативного середовища: роботи знищували, виставки цензурували, а слова і погляди ігнорували. Загинув Чичкан як герой-антифашист, борючись із російською імперіалістичною окупацією.

Народжений у Києві 1986 року, Давид належав до покоління художників, які політизувалися після революцій 2004 та 2014 років. Для нього мистецтво було засобом трансляції політичного послання, а не самоціллю. "Мій проєкт – перманентний. Він про мої погляди, про те, які вони немодні, і як я хочу повідомити людям, що вони є. Я – анархо-синдикаліст", — говорив він.

Ранні роботи Давида — масштабні олійні полотна з анархістською символікою, де зображені анархісти серед фантастичних ландшафтів і психоделічних марев. Образи часто мають сюрреалістичний характер, мотив сну присутній у кількох його роботах, зокрема в інсталяції "Сон синдикалістки" (2009) та перформансі "Сон анархо-комуніста" (2013).

У своїй практиці Чичкан популяризував українські анархістські групи, зокрема Революційну конфедерацію анархо-синдикалістів ім. Нестора Махна. Він часто зображував себе серед друзів і товаришів у фантасмагоричній манері, документуючи демократичний лівий рух України. На його роботах фігурують неформальні об’єднання, як-от Лібертарний клуб підпільної діалектики (ЛКПД) чи Координація ініціатив звільнення труду (КІЗТ), які були радше концептами, ніж активними організаціями.

Давид жартував, що таке багатство угруповань створює враження, ніби анархістів в Україні більше, ніж насправді. Це відображає маргінальність демократичних лівих ідей, витіснених історією, але також свідчить про його відданість радикальній лівій політиці.

Після Майдану 2013–14 років Давид обрав акварель як основну техніку, прагнучи донести політичне послання до якомога ширшої аудиторії. "Ясно, що в наш час ніхто не стане раптом читати Кропоткіна замість того, щоб подивитися серіал. Але на гарну картинку людини ще вистачає. І мені здається, що це та можливість, яку не можна змарнувати", — пояснював він.

Давид Чичкан залишив по собі не лише мистецьку спадщину, а й приклад поєднання творчості з політичним активізмом. Його пам’ять вшановують не лише як художника, а й як борця за свободу і рівність, який загинув на фронті, захищаючи Україну.