Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров відмовився виступати перед учасниками маршів на його підтримку, пояснивши це небажанням втягуватися в політичну боротьбу. Про це він заявив в інтерв’ю The New York Times від 31 липня.

Федоров наголосив, що не розглядає нинішню ситуацію як політичну боротьбу і не хоче, щоб протестні акції штучно затягували його у політику. Водночас він не закликав припиняти акції, навпаки, назвав протести позитивним явищем, яке свідчить про те, що росіяни не змогли взяти українську демократію в заручники навіть під час війни.

Відмова Федорова виступати перед мітингувальниками — це свідомий крок від персоналістської, «вуличної» моделі політики, де лідер мобілізує натовп як інструмент тиску і будує легітимність через масові акції. Міністр тримає інституційну рамку, підкреслюючи: "Я не опозиція і не веду людей проти президента під час війни". Така стриманість контрастує зі старою системою, де будь-яке невдоволення миттєво перетворювалося на приватний проєкт лідера.

Водночас лідерство — це не лише вміння не мобілізувати людей під себе, а й здатність вийти і безпосередньо говорити з ними, коли вони цього вимагають. Українська політична традиція звикла до формату, коли лідер фізично стає серед людей у моменти напруги, розділяючи ризики власною присутністю. Сам Володимир Зеленський здобув легітимність, залишившись у Києві 24 лютого 2022 року, що стало тілесною демонстрацією солідарності.

Федоров же пропонує інший формат — доводити позицію результатом, а не присутністю на барикадах. Це мова політики як політики (policy), а не політики як демонстрації (politics). Проте критично налаштована аудиторія оцінює його саме мовою politics, і його мовчання сприймається не як стриманість, а як відсутність, що в українському культурному коді часто асоціюється з зрадою чи боягузтвом.

Автор тексту, Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, називає цей підхід «дорослою мовою» — чесним визнанням обмежень і відмовою від прикрашання позиції заради миттєвого схвалення. Він підкреслює, що ця мова майже завжди програє «магічному» регістру, який обіцяє легкі рішення без визнання їхньої ціни.

Тисячі людей вийшли на марш за Федорова, надавши йому аванс довіри, але цей кредит отриманий до «дорослої мови», а не завдяки їй. Виникає питання, чи можливо інституціоналізувати цей стиль комунікації як стандарт, а не залишати його залежним від особистості лідера.

P.S. Автор свідомо уникає детальної розмови про Володимира Зеленського, оскільки в цьому контексті відсутня policy як факт.