За час повномасштабної війни Росія пошкодила майже дві тисячі пам’яток культурної спадщини України. Експонати, які століттями переживали пожежі, зміни імперій і епох, нині рятують уже від російських ракет.

Реставраційні майстерні Національного науково-дослідного реставраційного центру України щодня працюють над порятунком культурної пам’яті. Тут повертають до життя музейні речі, які десятиліттями руйнувало час, а тепер – і війна. Як розповіла заступниця генерального директора з науково-реставраційної роботи Тетяна Бичко, реставрація – це тонкий процес, мета якого не зробити річ «новою», а зберегти її справжню історію та показати, з якого вона часу.

З початком вторгнення до звичних завдань центру додалася ще одна – допомагати музеям готувати колекції до евакуації. За цей час фахівці оглянули 23 тисячі предметів, понад 5600 відреставрували. «До великої війни ми працювали за п’ятирічними планами. Але вторгнення повністю змінило нашу роботу. Ми почали допомагати музейникам оглядати експонати, пакувати їх і евакуйовувати. Під час оцінки фондів „Хортиці“ зрозуміли, що одна з ікон початку XIX століття не переживе евакуацію. Тож забрали її до Києва для відновлення», – розповіла Тетяна, показуючи ікону «Таємна вечеря» з металевою основою, яку реставрують.

Автор ікони невідомий, адже народні іконописці не підписували свої роботи через релігійні переконання. Сюжет ікони має особливості: окрім Ісуса і апостолів, по краях зображені святий Миколай і свята Варвара. За словами Тетяни Бичко, українська іконописна традиція суттєво відрізняється від канонічної, часто відходить від строгих канонів, зберігаючи лише окремі елементи. Це характерно не лише для народного, а й професійного іконописання, яким розписували храми.

Перед реставрацією кожну ікону «просвічують» рентгеном, щоб виявити більш ранні шари живопису або оцінити стан основи. Художниця-реставратор Катерина Шостка пояснює, що перед роботою експонат проходить фотофіксацію та хімічний аналіз для визначення складу фарб і приблизного часу створення. Однак фарби того часу не відтворюють точно, бо масляні фарби змінюють відтінок уже в перший рік після висихання, а старовинні пигменти були складними сумішами.

Окрім ікон, у майстерні реставрують і інші експонати. Художниця-реставратор Анна Шустина відновлює фоторамку XIX століття з Чернігівського музею, виконану у техніці зворотного живопису. Вона пояснює, що найскладніше – підібрати матеріал із коефіцієнтом заломлення світла, близьким до скла, щоб реставрація була непомітною. Ця тонка робота займає місяці.

Художниця-реставратор Анастасія Богдан працює над частиною Дрогобицького іконостаса XVII століття. Вона знімає копоть ватною паличкою, одночасно зміцнюючи дуже чутливий темперний живопис. Для очищення використовують десятки розчинників, кожен експонат потребує індивідуального підходу. Анастасія підкреслює: «Головне правило – ні в якому разі не пошкодити авторський живописний шар». Для зміцнення фарби застосовують каутер – інструмент, схожий на маленький праску.

Під час реставрації іконостаса виявили несподіване: під верхнім шаром живопису знайшли значно старіші зображення, які були тонко перекриті пізнішою фарбою. За словами Тетяни Бичко, це ускладнює роботу, адже над одним іконостасом працюють кілька реставраторів із різним досвідом і баченням. Найважливіше – зробити так, щоб після багаторічної роботи глядач бачив цілісне, а не розрізнене відреставроване полотно.

Реставратори ставляться до експонатів як до пам’яток культури, а не предметів культу, і працюють над тим, щоб зберегти історію, яку вони несуть, незважаючи на виклики часу і війни.