8 серпня 2008 року розпочалася російсько-грузинська війна, яка стала першим масштабним проявом агресії Росії на пострадянському просторі. Цю дату важливо пам’ятати, особливо зараз, коли Росія знову готує суспільство до війни, використовуючи пропаганду.

За кілька місяців до початку війни на російському телебаченні з’явилася програма про кавказьку злочинність у Москві, де практично всі історії були пов’язані з грузинами. Це було частиною підготовки суспільства до війни: грузинів поступово формували як ворогів, а з початком бойових дій телевізійні сюжети змінилися з «грузинської злочинності» на «грузинську агресію».

12 серпня 2008 року журналіст прибув до Тбілісі, де проходив великий мітинг на підтримку Грузії. Тоді президент України Віктор Ющенко разом із європейською делегацією, до якої увійшли президенти Польщі Лех Качинський, Литви Валдас Адамкус, Естонії Тоомас Гендрік Ільвес та прем’єр-міністр Латвії Іварс Годманіс, публічно висловили солідарність із грузинським народом. Вони чітко розуміли, що війна Росії проти Грузії — це загроза для всієї Європи.

Водночас український парламент того часу не підтримав постанову про засудження російської агресії. Лише блок «Наша Україна» голосував за неї, тоді як Партія регіонів, комуністи, Блок Юлії Тимошенко та Блок Литвина утрималися. Натомість створили слідчу комісію, яка розслідувала нібито незаконну передачу українських засобів ППО Грузії. Це свідчить про те, що частина української політики більше займалася пошуком винних всередині країни, ніж протидією агресору.

Західна реакція на війну була неоднозначною. США, за президентства Джорджа Буша, організували повітряний міст до Грузії, що стало одним із факторів, які змусили Росію зупинитися перед Тбілісі. Натомість Європейський Союз створив міжнародну комісію на чолі з Гайді Тальявіні, яка дійшла висновку про спільну відповідальність сторін за початок війни. Після приходу Барака Обами до влади США оголосили про «перезавантаження» відносин із Росією, що дало Кремлю сигнал про можливість агресії без серйозних наслідків.

Українське суспільство також виявилося неготовим до реалій війни з Росією. До 2019 року багато хто вірив у можливість домовитися з Путіним, що після подій 2008 року, а потім Криму і Донбасу, виглядало наївністю, а після повномасштабного вторгнення 2022 року — катастрофічною помилкою. Як зазначено в матеріалі, найгірше те, що нам уже показали, що буде, але ми не захотіли повірити.

На фото з мітингу в Тбілісі 12 серпня 2008 року видно українців, які жили в Грузії, та грузинів, а також біженців з окупованих територій. Ці кадри нагадують про людський вимір війни і про те, що навіть у Грузії були ті, хто вірив у «братні народи» і намагався обійматися з окупантами.

Цей досвід має залишатися уроком для України і всього світу, щоб не повторювати помилок минулого і не забувати, як формувалася війна, що триває і сьогодні.